Творча майстерня учителя української мови та літератури Ягодкіної Н.Л.: Чарівна сила таланту (життя і творчість Євгена Гуцала)

14 січня відзначають ювілей відомого письменника і журналіста – Євгена Пилиповича Гуцала (14 січня 1937 - 4 липня 1995).
Понад тридцять років творчості Євгена Гуцала — це поєднання яскравого літературного таланту і синівської любові до України. Він лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу.

Визначальними рисами його характеру були дитяча вразливість душі, доброта, порядність, відсутність заздрості до інших літераторів.

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів: батько викладав українську мову й літературу, мама — хімію і біологію. Ось звідки в Євгена така любов і до мови, і до природи. Коли хлопчику було чотири роки, почалася війна, яка не могла не позначитися в майбутньому на творчості письменника.

Дитячі роки майбутнього письменника припали на воєнні та голодні повоєнні роки. Як відомо, дитячі враження — найсильніші, і зберігаються вони в пам'яті назавжди. Тому, мабуть, так багато творів Євген Гуцало написав про дітей і для дітей.
Серед перших книжок Євгена — Біблія. Ще не вміючи читати, хлопець познайомився із цією книгою, яка стала для нього згодом втіленням мудрості. Почувши про Тараса Шевченка, сам почав шукати «Кобзар» і зразу ж відчув магічну силу його слова. Згодом так само зачарований був творами Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: «Здається, я писав завжди». Якось йому задали писати твір на вільну тему. Українську мову та літературу викладав батько Євгена. І коли він прочитав твір сина, то на весь клас запитав: «Ти оце звідки списав?» У Євгена був і свій «робочий кабінет»: за хатою, у кущах бузку, він сам змайстрував стола з грабових жердин і спекотного літа, сховавшись у затінку, писав там оповідання та вірші, заклеював написане у конверти й надсилав до Києва.

Перші вірші й оповідання почав писати ще в школі, багато з них надсилав у різні журнали й газети, проте завжди приходила негативна відповідь. Хлопець не опускав рук, твердо вирішивши стати журналістом. Поїхав вступати до Київського університету, усі іспити склав на п’ятірки (тоді була п’ятибальна система оцінювання), а останній — на чотири. Цього виявилося замало, адже на одне місце тоді претендувало аж п’ятнадцять чоловік!

Гуцало все одно не здавався — і через рік став студентом Ніжинського педінституту. Юнак далі писав, надсилав свої вірші вже знаним тоді поетам П. Тичині й М. Рильському, але ніякої відповіді не отримав... І все одно впертість, наполегливість і велике бажання перемогли — Євген Гуцало став відомим письменником, з-під пера якого вийшло понад сто книжок.

Друзі митця жартома розповідали, що коли Є. Гуцало ішов ранковими вулицями Києва, то в цей момент пташки переставали співати й сідали йому на плече — ось як природа відчувала справжнього майстра. Любов до всього живого — тема багатьох творів письменника.

1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань «Люди серед людей». Ця назва дуже показова для всієї творчості письменника, це творчий принцип, адже він доходив до душі кожної людини; намагався роздивитися і проаналізувати характер найнепомітнішої в гурті людини і підняти її самооцінку до рівня неповторності.
Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші.

У 1960-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі, з'являються друком дві повісті Є. Гуцала — «Мертва зона» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша назва — «Мати своїх дітей»).

На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні», дилогія «Сільські вчителі» та «Шкільний хліб».

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. Він сам вглядається у світ дитячими очима, бачить його загадковим, чистим, люблячим чи жорстоким і немилосердним. Але в серці письменника живе дитяча віра в те, що добра на землі більше, а світ створений так, що завжди знайдеться хтось, хто допоможе.
За цю віру, за душевність, за любов до людей вдумливий читач цінує творчість Євгена Гуцала, адже його твори змушують замислитись над життям, над його таємницями, над його світлими і темними проявами, над його одвічним чаром і його одвічною складністю.

Дослідник літературної спадщини письменника Юрій Сердюк влучно зазначив, що його твори — «це завжди подорож у таємницю людської душі, зустріч з натурами чистими й нелукавими».

           Його твори заворожують духовністю, лагідністю, розлитим у них світлом правди. Основною темою, болем кожного твору є захист тендітних паростків добра від бездуховності, зчерствіння, морального зубожіння. Його головні герої — добрі, беззахисні люди, часто жінки й діти, які страждають, стикаючись із цинізмом, жорстокістю і хамством.
       Але твори Євгена Гуцала зовсім не однопланові. Їхню внутрішню сутність визначає тверда моральна позиція автора. І нехай добро не завжди перемагає зло, та між ними точиться запекла боротьба, а читач стає не свідком, а немовби учасником подій, непомітно для себе переходячи на бік добра. Такого ефекту Євген Гуцало досягає достовірністю в змалюванні життя своїх персонажів. Здається, що його герої живуть поряд з нами. Проза письменника звучить так ніжно, розкуто, невимушено, що душа навіть упередженого читача мимоволі розкривається перед цією ніжністю.
     Прозаїк дуже тонко відчував силу слова, майстерно використовував усе багатство як літературної, так і народної мови. Лексика його творів доцільно дібрана, соковита, легка, але не легковажна. Пейзажні замальовки завжди відповідають настроям героїв. Вони рухливі, як рухлива душа героя.
    На жаль, письменникові судилось недовге життя. Його не стало — і земля осиротіла ще на одного щедрого і талановитого майстра слова.

***Цікава стаття- доповнення до біографії письменника:

На Байковом кладбище с могилы писателя Евгения Гуцало украли памятник: опубликованы фото

Один из грабителей якобы был пойман.

Могила Евгения Гуцало без памятникаespreso.tv

В Киеве на Байковом кладбище с могилы выдающегося украинского писателя и киносценариста Евгения Гуцало неизвестные злоумышленники украли бронзовый памятник.

Об этом сообщила жена литератора Леся Воронина, пишет Еспресо.TV.

"Десять дней меня не было в Киеве, вчера вечером вернулась, а сегодня узнала, что с могилы Гуцало украли памятник", - отметила она.

По словам Ворониной, на кладбище ее сыну сказали, что один из грабителей пойман.

Обратим внимание, что украденный памятник 20 лет назад сделал скульптор Николай Обезюк. По данным журналистов, восстановить его нет возможности.

"Формы памятника мы не имеем. И человек этот стал на 20 лет старше, ему уже просто физически тяжело это восстановить", - добавила Воронина.