середа, 1 лютого 2017 р.

Є.Маланюку присвячується


  Його часто називали «імператором» залізних строф, співцам «абстрактів і контрастів», поетом чорного песимізму, кривавих шляхів апостолом. 
Як ви гадаєте, хто це?

Усі одинадцятикласники, учителі, поети України за цим перифразом  вкажуть цього поета. Звичайно ж це Євген Маланюк!
Саме сьогодні, 1 лютого,  відзначають 120 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897-1968).
Концепція мистецтва Маланюка – суспільно активна: завдання поета – служити Україні. Поет ставить слово як єдину зброю на сторожі української культури й державності, формування нового типу українця. І все ж таки головна ідея – поет повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.


Євген Филимонович Маланюк – визначний поет і літературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патріот України й гуманіст. Його творчість справляла велике враження не тільки на митців «празької школи», а й на всю українську лірику XX ст.
«Празька школа» – об’єднання письменників і поетів (літературна організація, що не мала статуту, членства, структури), своєрідний творчий клуб, у якому обговорювалася низка художніх, філософських, політичних ідей. Це українські поети, що творили в Празі, Варшаві, Подєбрадах, Львові. Це були діти колишніх емігрантів або українські письменники-емігранти, як сприйняли поразку революції 1917 р. як національну  ганьбу, були інтерновані в табори (на території Польщі поблизу м. Каліша), спробували об’єднати творчу енергію на основі художньої літератури. Через неприязне ставлення Польщі до  українців більша частина митців емігрувала до Чехо ловаччини і навчалася у вищих навчальних закладах (Українському вільному університеті Українському педагогічному інституті ім. Драгоманова Українській господарчій академії та ін. )
    Творчість «пражан» формувалася під впливом західної культури та історичного минулого укра
їнського народу (позначена мудрістю історії)
До «празької школи» належали Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олекса Стефанович, Олег Ольжич, Олена Теліга, Галя Мазуренко, Оксана Лятуринська, Іван Ірлявський та ін.
Біографічні відомості. Євген Маланюк (1897 – 1968)
• 20 січня 1897 р. – народився Євген Маланюк в селищі Архангород на Херсонщині (нині Кіровоградська обл.) в родині українців козацько-чумацького походження Батько майбутнього поета проводив просвітницьку роботу на селі, ставив вистави, організував читальню; мати захоплювалася поезією.
• 1914 р. – закінчив Єлисаветградське реальне училище, вступив до Петербурзького політехнічного інституту.
• 3 початком Першої світової війни Маланюк став слухачем Військової школи в Києві.
• 1916 р. – Маланюка направляють на Південно-Західний фронт.
• 1917 р. – перейшов на бік УНР, працював в Генеральному штабі України, став ад’ютантом генерала Василя Тютюнника.
• 1920 р. – інтернований до Польщі (табори біля Каліша). Погляди Є. Маланюка: література має формувати в читача національну свідомість і державницьку волю, не втрачаючи своєї мистецької самобутності й не стаючи ілюстрацією до партійної ідеології.
• 1923 р. – переїхав від Чехії.
• Видання збірок «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926), у яких
 Є. Маланюк виявив себе як митець державницького мислення, що болісно роздумує над уроками й причинами втрати Україною незалежності. 1929 р. – організував літературне угруповання «Танк», редагував журнал «Мир», згодом співпрацював тільки з «Вісником» (під впливом Д. Донцова).
• Викладання математики, української мови в табірній гімназії у Регенсбурзі. Активно співпрацює з МУРом.
• 1949 р. – переїзд до Нью-Йорка. Заробляє на життя чорноробом, креслярем. Але активно працює на літературній ниві. Маланюк – почесний голова об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово», дружить з поетами нью-йоркської групи.
• 16 лютого 1968 р. – помер Є. Ф. Маланюк, похований на нью-джерському цвинтарі Баунд-Брук, названому американськими українцями «нашим Пантеоном».
Книги поезій та прози Євгена Маланюка друкувалися в Польщі, Чехо-Словаччині, Німеччині, Франції, США, Канаді. Його твори перекладалися багатьма мовами: німецькою, чеською, російською, польською, французькою, англійською. До останнього часу ім’я Євгена Филимоновича Маланюка було невідомим лише в Україні. Але крига скресла. Прийшов час, у який так свято вірив поет. Для нього він жив і творив.
Пройшов час, і його Батьківщина все-таки згадала про свого сина. 
1997 рік був ювілейним — широко відзначалося 100-ліття від дня народження Євгена Маланюка. Урядом держави був створений оргкомітет, який очолив Павло Мовчан, проведено низку заходів з ушанування пам’яті поета: його іменем названо вулиці й школи, Міністерство зв’язку випустило конверт з маркою-портретом Маланюка. У Кіровограді, в педагогічному університеті ім. В. Винниченка відбулася представницька міжнародна наукова конференцію «Євген Маланюк: Література. Історіософія. Культурологія». На цю конференцію приїхали видатні українські вчені з Києва й Ужгорода, Переяслава-Хмельницького і Рівного, Чернівців і Запоріжжя тощо. У ній взяли участь і науковці з діаспори — Яр Славутич, Юлія Войчишин, Юрій Болотенко з Канади, Мікулаш Нервлий із Словаччини, Анджей Зелвак з Польщі. Автор цих рядків мала честь виступити на цьому форумі з доповіддю «Духовна домінанта поезії Євгена Маланюка».
На урочистості приїжджав син поета, відомий у Чехії архітектор Богдан Маланюк з дружиною та сином, онуком Євгена Маланюка. Хвилюючим був момент відкриття Богданом Маланюком погруддя своєму батькові у Новоархангельську. 
Через усе життя проніс Євген Маланюк палку любов до своєї Земної Мадонни, і тим гірше було йому на чужині. Хворий на серце поет в одному з віршів передбачив навіть дату своєї смерті — 16 лютого. Так воно й сталося. Тіло мертвого поета знайшли у позі молитви.
У похоронному заведенні на Сьомій вулиці у Нью-Йорку члени «Нью-Йоркської групи» читали Маланюкові на прощання його поезії. Похорони були скромні, як похорони кожного поета.
Завершилася путь. Наче пісня —
                                 сувора і славна.
Відпливає поет — залишає хвалу
                                               і хулу.
І затужить, заплаче за ним Ярославна,
Україна заплаче на древнім
                                козацькім валу...
Так писав на спомин про поета Б. Олександрів.
Та співець Степової Еллади Євген Маланюк усе ж повернувся в Україну, про яку марив на чужині і вірним сином якої завжди був. Повернувся назвами вулиць і шкіл, повернувся пам’ятником, що височіє на центральній площі в Новоархангельську (нині — Кіровоградська область), на його батьківщині, повернувся своїми творами, які дають нашим серцям і розуму непересічну естетичну насолоду, збагачуючи наші душі.
І, можливо, пророчими знову стануть його слова:
Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її — поети...
Огляд творчості
Творчість Євгена Маланюка поділяється на два періоди:
1) 1925 – 1943 рр.: вихід збірок «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Вибрані поезії» (1943);
2) 1944 – 1968 рр.: збірки «Влада» (1951), «П’ята симфонія» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964, вийшла після смерті поета), «Перстень і посох» (1972).
Провідна тема творчості Євгена Маланюка – Україна, проблеми її державності в минулому, сучасному й майбутньому. Для поета образ Вітчизни постає найчастіше як символ степової Еллади. Змальовуючи його, поет висловлює цілу гаму почуттів: від захвату й болю за втраченим раєм рідної домівки до обурення й гіркої зневіри.
«Стилет і стилос»
Назву збірці дав провідний мотив, найвиразніше представлений у вірші «Стилет чи стилос? – не збагнув. Двояко…», у якій загострювалася проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості – краса чи служіння суспільним інтересам?
Концепція мистецтва Маланюка – суспільно активна: завдання поета – служити Україні, втілювати загальнонаціональні ідеї:
Як в нації вождя нема, Тоді вожді її – поети!
Поет ставить слово як єдину зброю на сторожі української культури й державності, формування нового типу українця.
     Тема визначається символічною назвою твору. Стилет – символ дії, боротьби, це вітер, рух; стилос – світ мистецтва і краси.
Ідея – основне завдання поезії – служити Україні, втілювати в поетичні рядки загальнонаціональні традиції.
У поезіях збірки Є. Маланюк роздумує над творчою місією митця і його покликанням. Стилет і стилос, зброя і перо, сила і краса зливаються в єдиному образі, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне служіння красі й правді. Головна ідея – поет повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.
Поезія «Шевченко»
Є. Маланюк вважав Т. Г. Шевченка національно свідомим поетом, високо оцінював його роль в національному відродженні України після кількох століть рабства й стихійних бунтів. Це яскраво підтверджено у творі. Поезія написана у формі шекспірівського сонета.
Визначення «Кобзар Тарас», «трибун», «поет» є замалим для цієї гігантської постаті в українській історії, бо він є тим, «ким зайнялось і запалало» наше національне визволення.
Поезія «Сучасники» (1924)
(Із збірки «Стилет і стилос» )
Є. Маланюк пильно стежив за мистецьким життям; захоплювався лірикою Рильського і Тичини. Але після того, як Тичина почав писати за велінням компартії, Маланюк розчарувався в ньому.
Твір складається з двох частин: перша – присвячена М. Рильському, друга – П. Тичині.
Поет захоплюється внутрішньою культурою й шляхетністю поезій Рильського, назвавши його «алхіміком мудрих слів», який карбує «в коштовних ямбах вічний біль».
У другій частині твору Маланюк проголошує похвалу авторові «Сонячних кларнетів», якого вимірює космічними параметрами, уподібнюючи його слово до сурми архангела, який воскресив український народ.
Далі Маланюк з гірким болем констатує відхід Тичини від попередніх позицій до заідеологізованих поезій. Поет пише: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась… в окривавлений Жовтень – ясна обернулась Весна».
Представлені в кінці поезії образи дикого вітру в синіх степах, мертвого місяця, замогильного співу й божевільної Офелії в половецьких степах символізують руїну України, співцем якої був Тичина.
«Пам’яті Т. Осьмачки» (1962) (Із збірки «Серпень»)
Жанр: Епітафія.
Маланюк продовжив традицію античної поезії, коли надгробні промови складалися в поетичній формі і проголошувалися під час похорон.
Епітафія – траурне слово, надгробний напис.
Ідейно-художній зміст
Є. Маланюк високо оцінював мистецький талант Тодося Осьмачки, якого вважав поетом трагічної долі. Уражений до глибини душі звісткою про смерть митця, Євген Маланюк написав цей твір, висловивши особисте горе, силу переживань.
Не хочу – ні! – цих похорон,
Прости.
Хай тільки ворон тричі десь прокряче…
Народнопісенний символічний образ чорного ворона (як символ горя) поет вводить для того, щоб показати тугу за митцем на батьківщині (поховано Осьмачку на чужині).
Є. Маланюк вірить у духовне безсмертя Тодося Осьмачки, бо його життя було подвигом і він залишив нащадкам свій «вогнепальний» дух.
«Лист» («Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель…», 1972) (Із збірки «Перстень і посох») Жанр: Лірична епістола. За структурою висловлювання – ліричний монолог.
Епістола (від лат. «послання, лист») – літературний, переважно віршований, твір у формі листа, у якому автор викладає свої міркування з певних питань.
Ідейно-художній зміст
Автор звертається до України, сповідається їй, але Батьківщина його не чує, бо «німа»:
Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.
У поезії провідним є мотив туги за рідною землею. У творі розвивається ціла гама почуттів, страждань ліричного героя з приводу розлуки з Україною.
А пусті, нескінченні, бездонні ночі, А ворожі, навіки вже страчені дні.
Але поет вірить у краще, заради майбутнього своє країни він творить.

Цікаві факти
·                       Євген Маланюк народився того місяця й року, коли помер Панько Куліш. Тому, частково вірячи у перевтілення душі, вважав його своїм духовним наставником, продовжуючи культурологічну традицію українського Ієремії – Пантелеймона Куліша з його політичним, державницьким зрілим типом мислення.

  • ·        Характер поета сформувався в сім'ї. Батько його, Филимон Васильович, був людиною інтелігентною, він працював вчителем і повіреним у місцевому суді, займався просвітництвом, режисирував аматорські театральні постановки, а також виступив одним з ініціаторів заснування гімназії. Мати майбутнього поета, Гликерія Яківна, була дочкою офіцера Стоянова, вихідця з Чорногорії. У сім'ї малозабезпеченій, але інтелігентній освіченими були всі троє синів. Імені свого батька Маланюк соромився, називаючи його неаристократічним;
  • ·         Середню освіту здобув у реальній школі в Єлисаветграді, де вчилися колись славетні брати Тобілевичі, а одночасно із Маланюком – Юрій Яновський.
  • ·        писати вірші Маланюк розпочав у 13 років, але вперше українською мовою написав тільки в польському таборі після інтернування;
  • ·        Євген Маланюк був чоловіком вродливим - більше 180 сантиметрів на зріст і з властивою військовим манерою триматися, тому жінкам поет подобався. Неперевірені дані свідчать про те, що у літератора були численні романи. Деякі дані навіть правдиві, але слава поета і військового прийшла до нього раніше, ніж значний досвід любовних пригод.
  • ·        Під час перебування в чеському посольстві у Варшаві поет познайомився з Богумилою Савицькою. У 1933 році вони одружилися, ще через рік народився спільний син Богдан. Разом пара прожила до 1945 року, коли Маланюк змушений був залишити Польщу, рятуючись від переслідування. Оформивши розлучення, поет виїхав до Західної Німеччини, дружина з сином знайшла притулок у Празі.


·        Євген Маланюк, Богумила Савицька та їх син Богдан

  • ·        Тільки у 1963 році пара зустрілася у Варшаві, унаслідок побоювання переслідування спецслужб зустріч була короткою, на ній навіть не було сина. Через рік, після смерті дружини, поет вперше після війни побачив дорослого сина й онука.
  • ·        справедливості заради слід зазначити, що популярності поетові в Нью-Йорку вистачало, його радо зустрічали в місцях збору емігрантів. У місцях, де постійно з'являвся Маланюк, прекрасно знали про його кулінарні пристрасті. Поет дуже любив яблука, яєчню з салом, а мед їв ложками, пояснюючи це тим, що "так роблять на Херсонщині".  Він курив люльку. Пристрасть до тютюну і стала однією з головних причин зупинки серця поета;

  • за 4 роки до смерті він писав, що помре в лютому, вірш так і називається. 16 лютого 1968 року Маланюк збирався ввечері піти в театр, навіть купив квиток заздалегідь. Але вдень у його холостяцькому житлі поета знайшли мертвим; Як надзвичайно ерудована людина, поліглот – Маланюк перекладав французьких, польських, чеських та інших поетів, багатьох з них знав особисто.
  • Євген Маланюк помер від перебоїв серця у малій самотній кімнаті на Флашінґу в Нью-Йорку. Його знайшли мертвого на підлозі. Правдоподібно, він молився,– так були складені його руки, а обличчя його виглядало прояснілим, як у дитини. У його кишені лежав квиток до опери на вечір того дня, коли він помер. Його смерть була справді несподіваною для багатьох. А сам поет в одному з віршів передбачив навіть дату своєї смерті – 16 лютого. Так воно й сталося.
  • ·        незважаючи на те, що могила поета знаходиться у США, в Україні є його зброя. З кривою шаблею у срібній оправі поет пройшов через всю Першу світову війну, потім подарував її своєму командиру, Василю Тютюннику. В кінці 1919 року цю шаблю поклали в труну генерала, похованого в Рівному.



Увічнення пам'яті Євгена Маланюка.
·        Вулиці, названі ім'ям Маланюка, є у Львові, Кіровограді, Дніпрі;
·        погруддя поета встановлено в рідному місті Маланюка, Новоархангельску;
·        щорічно 2 лютого літератори Кіровоградської області нагороджуються премією імені Євгена Маланюка в 4 різних номінаціях. Крім грошової премії і грамот, лауреатам вручається статуетка "Степовий орел";
·        до 100-річчя з дня народження Маланюка у 1997 році підприємство "Укрпошта" випустило пам'ятні конверт і марку. Також конверт був випущений в 2007 році.
 http://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pluzhnik-evgen/2405-tsikavi-fakti-biografiji-e-pluzhnika Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua


1 коментар: