Дмитро Білоус

Чи ти задумувавсь, відкіль отіу нашій мові злитки золоті?Як намистини, диво калинове —частини мови!

Який співець, поет, який письменникуперше слово вигадав — іменник?

Іменник! Він узяв собі на плечівелике діло — визначати речі, —ім'я, найменування і наймення:робота. Біль. І радість. І натхнення.

Ну а візьмімо назву — дієслово,само підказує, що діє слово!Ще й прикладу на нього не навів,а вже до півдесятка дієслів!

Прикметник дасть іменнику — предметуякусь його ознаку чи прикмету.

Числівник може визначить тобічисло речей, порядок при лічбі.

А поспитай звичайного займенника,за кого він у мові? За іменника!(Хоч може цей наш скромний посередникзамінювать числівник і прикметник.)

Прислівник звик, незмінюваний в мові,ознаки різні виражать при слові.

Сполучник каже: скромну роль я маю,але слова я в мові сполучаю.

І частка мовить: слово я службове,але людині чесно я служу.І, будьте певні, в інтересах мовиі так і ні де треба я скажу.

А вигук може пролунать, як дзвін,у мові, мабуть, найщиріший він!«Ура! — гукнеш ти друзям неодмінно. —Сьогодні з мови я дістав «відмінно»!»

Частини мови! Назви наче й звичні,полюбиш їх — красиві, поетичні!«Відмінно» заслужив ти. Знав — чудово.Це за любов найвища з нагород.Хто ж так назвав оці частини мови?Назвали вчені.Й підхопив народ!

Його величність - Іменник

Кличний відмінок: як правильно звертатися

“Які іменники належать до спільного роду?”

До цієї специфічної групи зараховують іменники на -а, які називають особу за її характерними діями або рисами поведінки. Наприклад: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, задирака, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, сердега, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, нероба, єхида, недоторка, ябеда тощо.

З морфологічного погляду наведені іменники належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, котру вони позначають. У зв’язку з цим родова диференціація здійснюється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контексту. Порівняймо аналітичне вираження в першому випадку і контекстуальне в другому: “Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями” (Григорій Тютюнник), “Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою” (Кость Гордієнко).

До іменників спільного роду відносимо й деякі назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) — велике ледащо, страшенне доробало.

Подвійний рід (чоловічий — середній, жіночий — середній) спостерігається в частини іменників, утворених за допомогою суфікса -ищ (е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище, ручище.

http://mova.kreschatic.kiev.ua/26.php