Я у фейсбуці побачила цю чудову людину- Аллу Василишин. Вона пише вірші і просто гарна жінка. У нас в Україні багато берегинь, бо на жінку покладена ця роль- берегти і оберігати (рідних, мову, свої цінності у житті, пам'ятки...). Хтось глибоко відчуває це, а хтось із жінок тільки прокидається із цим почуттям. Я особисто з нею не знайома, але відчула її через її творчість. Ось її вірші.
Історія роду — могутня.
Це та ідентичність з початку часів,
Яка проросте у майбутнє.
Не знищити слово, що в серці зорить,
По жилах тече замість крові,
Що полум’ям віри в молитві звучить,
Що піснею ллється в розмові.
Бо мова — ріка, що тече крізь віки,
Це мудрість, що сяє в зеніті.
В ній — щастя і смуток. Лиш їй завдяки
Ми знаємо, хто ми на світі.
Бо мова — це сила, що прагне висот,
Це те, що об’єднує долі.
Якщо маєш мову — то ти є народ,
Що йде до жаданої волі.
Алла Василишин
26.10.2025
Життя навчить і падати, й вставати,
І вірити лише собі... завжди.
Того, хто поруч вже не хоче йти.
Покаже час, хто істинний, хто хибний,
Залишить одиниці у душі —
Це ті, кому ти просто так потрібний,
І часто це не рідні... а чужі.
Життя навчить крізь сльози посміхатись
І будувати у душі межу,
Аби ніхто не зміг її зламати,
Аби брехню не бачити чужу.
...Не розкидатись мудрими словами
Для тих, кому байдужі ці слова.
Життя навчить тримати місце зламу
Надійно замаскованим від зла.
Навчить обходити глибокі ями
І, попри біль, завжди іти вперед.
Життя навчить... але залишить шрами...
Воно таку платню завжди бере...
Немає коментарів:
Дописати коментар