Притча про «недаремне навчання»

 

  Один здібний молодий чоловік, який жадав знань і мудрості, вивчав далеко від своєї батьківщини, в Єгипті, фізіогноміку, науку про риси обличчя. Це навчання тривало шість років.

  І ось настав день, коли він відмінно склав усі іспити. Радісний і гордий, молодий чоловік верхи на коні повертався на батьківщину. На кожного зустрічного він уже дивився очима людини, котра пізнала мудрість науки, і, щоб розширити і поглибити свої знання, читав вирази їх облич ніби за книгою.

  І ось зустрілася йому людина, на обличчі якої він прочитав шість властивостей характеру: заздрісність, ревнивість, жадібність, скупість, користолюбність і нещадність. «Бог свідок, який страшний вираз обличчя у цієї людини, ніколи я ще не бачив і не чув нічого подібного. Ось тут я міг би перевірити свою теорію».

 

  Поки він так думав, незнайомець підійшов до нього з привітним, добродушним виразом обличчя і смиренно сказав:

– О, пане! Уже пізно, а найближче село далеко. Моя хатина маленька і темна, але я буду носити тебе на руках. Яка це була б честь для мене, якби я посмів вважати тебе своїм гостем на цю ніч, і як ощасливила б мене твоя присутність!

  Мандрівник з подивом подумав: «Неймовірно! Який контраст між промовами цієї людини й огидним виразом її обличчя».

  Ця думка глибоко схвилювала молодого чоловіка, він став сумніватися в тому, що засвоїв за всі шість років навчання. Щоб знову набути впевненості, він прийняв запрошення незнайомця.

  Господар тішив вченого чаєм, кавою, соками, печивом і кальяном. Він обсипав свого гостя люб’язностями та увагою. На три дні і три ночі гостинному господареві вдалося утримати мандрівника у себе. Нарешті вчений побажав позбутися цієї неймовірної гостинності і прийняв тверде рішення їхати.

  У годину розставання господар простягнув йому конверт зі словами:

– О, пане! Це Ваш рахунок.

– Який ще рахунок? – З подивом запитав молодий чоловік.

  Як вихоплений з піхов меч, раптом оголилося справжнє обличчя господаря. Він насупив чоло і злісно закричав:

– Яке нахабство! Що ти собі уявляв, коли їв тут і пив? Чи не думав ти, що все це було даром?

  При цих словах вчений відразу прийшов до тями і мовчки розкрив конверт. Він побачив, що все, що він їв і навіть не їв, було вказано в рахунку за ціною у стократ більшою. У нього не було при собі навіть половини необхідної суми. Довелося злізти з коня і віддати його господареві, а на додачу ще й сідло з усією поклажею. Але і цього виявилося мало; тоді він зняв з себе і віддав свій дорожній костюм.

Пішки вирушив молодий чоловік у дорогу. І довго ще можна було чути його захоплені слова:

– Слава Богу, слава Богу, що шість років мого навчання не були марними!