Притчі

П. Коельо “Олівець”

Звичайний простий олівець має  5 властивостей.

Якщо ти також їх матимеш, будеш людиною, яка приносить добро у світ.

 По-перше, аби олівець писав, треба рука, яка ним водитиме. Ти  можеш творити великі речі, але не забувай, що є рука, яка тебе провадить. Це Бог.

По-друге, щоб олівець добре писав, його треба підстругати. Від цього він стане трішки коротшим, але набагато гострішим. Так само і нам іноді доводиться терпіти, але це робить нас кращими  і сильнішими.

По-третє, написане олівцем можна стерти, якщо ти помилився. Це нагадування нам, що завжди можна виправитися, було б лише бажання.

По-четверте, насправді важлива не дерев’яна оболонка олівця, а його серцевина – графіт. Для тебе теж головним має бути те, що діється у твоєму серці.

І, нарешті, по-п’яте, олівець завжди залишає слід. Так само і ти пам’ятай: усе, що робиш у цьому житті залишить якийсь слід. Тож старайся, щоб кожен

твій вчинок був гарним.

Суфійська притча

Один учень спитав свого наставника-суфію:  

-         Учителю, що б ти сказав, якби взнав про моє падіння?

-         Вставай!

-         А в наступний раз?

-         Знову вставай!

-         І скільки це може продовжуватися ‒ падати і підійматися?

-         Падай і підіймайся, поки живий! Адже ті, що впали і не  піднялися – мертві!

Образи й радості

         Якось двоє друзів багато днів ішли пустелею. Раз вони посперечалися, і один з них зопалу дав іншому ляпаса. Друг біль відчув, але промовчав. Лише написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

         Друзі продовжили подорож, і через багато днів знайшли оазис із озером, у якому вирішили викупатися. Постраждалий від ляпаса мало не втонув, але друг його врятував. Коли ж отямився, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг урятував мені життя».

         Перший поцікавився:

      – Коли я тебе скривдив, ти написав на піску, а тепер – пишеш на камені. Чому?

         І друг відповів:

–       Коли хтось кривдить нас, ми повинні писати це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але повідомлення про гарні вчинки ми повинні висікати на камені, щоб ніякий вітер не міг це стерти. Навчися писати образи на піску й висікати радощі на камені. Залиш дещицю часу для життя! І нехай тобі буде легко й світло…

Притча "Внутрішній спокій"

Втомившись від галасливого і неспокійного міста, де все відволікало від медитації і самоспоглядання, людина вирішила знайти тихе, спокійне місце. Вона прийшла у ліс, де не було нікого, але не змогла зосередитися, тому що їй заважало стрекотіння коників. Вона заглибилась далі в ліс, але там дуже голосно співали птахи, відволікаючи її від контакту з внутрішнім «я». У пошуках тиші людина залізла у печеру - там було дуже тихо, але звуки крапель води її дратували.

Тоді вона побудувала собі маленький котедж зі звукоізоляцією, замкнула всі вікна і двері, але в повній тиші все голосніше і голосніше чулося

«тік-так, тік-так ...». Тоді вона зірвала годинник з руки і розбила його об стіну. Сіла, заспокоїлась, глибоко зiтхнула, задоволена, що ось зараз-то нарешті буде тихо, але ... «Тук-тук, тук-тук ...», - стукало її серце в грудях все голосніше і голосніше.

Мораль: всі проблеми, як і їх вирішення, знаходяться не десь зовні, а всередині нас самих. Немає сенсу шукати хороше там, де нас немає, є сенс вчитися знаходити хороше там, де ми є ...