Вчора, 23 лютого 2016 року, в Італії попрощалися з філософом та письменником Умберто Еко. Він казав: «Не варто думати, що Італія – це країна інтелектуалів. Той факт, що Рафаель і Мікеланджело родом звідси, насправді нічого не значить». Але все ж таки країна, де народжуються такі талановиті люди, у тому числі і сам Умберто – значно вирізняється на полотні світу. Вашій увазі – лист Умберто Еко до свого онука. Прочитайте, будь ласка, уважно
Мій дорогий онук,
Я не хотів би, щоб цей різдвяний лист звучав занадто повчально. <…> Отже, я хочу дати лише одну пораду, яка може стати тобі в нагоді зараз, коли ти користуєшся своїм планшетом. Я не стану давати тобі пораду не займатися цим, бо боюся здатися дурним дідом. Я ж і сам ним користуюся. В крайньому випадку можу порадити тобі не затримувати увагу на сотнях порнографічних сайтів. Не вір, що сексуальні відносини зводяться до цих досить монотонних дій. <…> Але я не про це хотів з тобою говорити, а про хворобу, яка вразила твоє і попереднє покоління, яке вже вчиться в університетах. Я говорю про втрату пам’яті.
Це правда, що якщо ти захочеш дізнатися, хто такий Карл Великий або де знаходиться Куала-Лумпур, то ти зможеш натиснути на кнопку і негайно дізнатися все в інтернеті. Роби це, коли тобі потрібно, але, отримавши довідку, старайся запам’ятати її зміст, щоб не шукати вдруге, коли ці знання тобі знадобляться, наприклад, в школі. Погано те, що розуміння того, що комп’ютер може в будь-який момент відповісти на твоє запитання, відбиває у тебе бажання запам’ятовувати інформацію. Цьому явищу можна навести таке порівняння: дізнавшись, що з однієї вулиці до іншої можна дістатися на автобусі або метро, що дуже зручно в разі поспіху, людина вирішує, що у неї більше немає необхідності ходити пішки. Але якщо ти перестанеш ходити, то перетворишся в людину, вимушену пересуватися в інвалідному візку. О, я знаю, що ти займаєшся спортом і вмієш керувати своїм тілом, але повернемося до твого мозку.
Пам’ять подібна до м’язів твоїх ніг. Якщо ти її перестанеш тренувати, то вона стане в’ялою, і ти перетворишся в ідіота. Крім того, всі ми в старості ризикуємо захворіти хворобою Альцгеймера, і один із способів уникнути цієї неприємності полягає в постійному тренуванні нашої пам’яті.
Ось в чому полягає мій рецепт. Щоранку вивчати якийсь короткий вірш, як змушували нас робити в дитинстві. Можна влаштовувати змагання з друзями на найкращу пам’ять. Якщо тобі не подобається поезія, то можеш запам’ятовувати склад футбольних команд, але ти повинен знати гравців не тільки з команди Римського клубу, але і гравців інших команд, а також їхні колишні склади (уяви, що я пам’ятаю імена гравців Туринського клубу, що були на борту літака, що зазнав аварії на пагорбі Суперга: Паоло Бачигалупі, Балларін, Марозія і так далі). Змагатися в тому, хто краще пам’ятає зміст прочитаних книг: чи пам’ятають твої друзі імена слуг трьох мушкетерів і д’Артаньяна (Грімо, Базен, Мушкетон і Планше) … А якщо ти не хочеш читати “Трьох мушкетерів” (хоча ти не знаєш , що при цьому втрачаєш), то виконай подібну гру з тієї книжкою, яку ти прочитав.
Це здається грою, та це й є гра, але ти побачиш, як твоя голова наповниться персонажами, історіями і найрізноманітнішими спогадами. Ти запитаєш, чому колись комп’ютер називали електронним мозком. Це тому, що він був задуманий по моделі твого (нашого) мозку, але у людського мозку більше зв’язків, ніж у комп’ютера. Мозок – це такий комп’ютер, який завжди з тобою, його можливості розширюються в результаті вправ, твій же настільний комп’ютер після тривалого використання втрачає швидкість і через кілька років вимагає заміни. А твій мозок може прослужити тобі до 90 років, і в 90 років, якщо ти будеш його тренувати, ти будеш пам’ятати більше, ніж пам’ятаєш зараз. <…>
Сьогодні школі слід було б навчити тебе запам’ятовувати те, що трапилося до твого народження, але їй це погано вдається. Різні опитування показують, що сучасна молодь, навіть університетська, народжена в 1990 році, не знає, а, можливо і не хоче знати про те, що відбувалося в 1980 році, вже не кажучи про те, що було 50 років тому. <…> Сьогодні молодь не знає артисток кіно двадцятирічної давності, а я знав, хто така Франческа Бертіні, що знімалася в німому кіно за 20 років до мого народження. Може так було, тому що я гортав старі журнали, звалені в коморі нашого будинку. Я і тобі пропоную перегортати старі журнали, тому що це допомагає зрозуміти те, що відбувалося до твого народження.
Але чому так важливо знати про події далекого минулого? Тому що часто такі знання допомагають зрозуміти хід сучасних подій і в будь-якому випадку, як і знання складу футбольних команд, допомагають збагатити нашу пам’ять.
Врахуй, що ти можеш тренувати свою пам’ять не тільки за допомогою книг і журналів, а й за допомогою інтернету. Він придатний не тільки для того, щоб базікати з твоїми друзями, а й для вивчення світової історії. Хто такі хетти і камізари? Як називалися три корабля Колумба? Коли вимерли динозаври? Чи був штурвал на Ноєвому ковчезі? Як називався предок бика? Сто років тому водилося більше тигрів, ніж зараз? Що ти знаєш про імперію Малі? Хто розповів про неї? Хто був другим Папою в історії? Коли був створений Міккі Маус?
Я міг би продовжувати ставити питання до безкінечності, і вони стали б прекрасними темами для дослідження. Все це треба пам’ятати. Настане день, і ти постарієш, але ти будеш відчувати, що прожив тисячу життів, немовби ти брав участь у битві при Ватерлоо, був присутній при вбивстві Юлія Цезаря, побував в тому місці, де Бертольд Шварц, змішуючи в ступці різні речовини в спробі отримати золото, випадково винайшов порох і злетів в повітря (і так йому і треба!). А інші твої друзі, які не прагнуть збагатити свою пам’ять, проживуть тільки одне власне життя, монотонне і позбавлене великих емоцій.
Отже, збагачуй свою пам’ять і завтра вивчи на пам’ять “La Vispa Teresa”.
Немає коментарів:
Дописати коментар