17 жовтня - 80 років від дня народження І.Ф.Драча (1936), українського поета, громадського діяча

Поет Іван Драч — постать неординарна в нашій літературі. Адже його творчість — це постійний пошук, постійне новатор­ство:

Художнику немає скутих норм.

Він — норма сам, він сам в своєму стилі…

Іван Драч, поет, державний і громадський діяч, Герой України:

Патріот - це робоча бджола. Це людина, яка постійно працює, постійно вишукує якісь можливості для того, щоб жила, була твоя держава, і я не лінуюся нагадувати слова Бертольда Брехта, який каже, що правди на білому світі рівно стільки, скільки кожен винесе її на своєму горбі. Тобто це індивідуальна справа, це справа щастя, і справа свободи, справа людської долі; це те, що кожен з нас повинен робити сам, безперечно. Віра людини в самого себе, і це найголовніше, що нас має врятувати. Завжди, коли є любов до чогось, до когось, до таких речей, які кличуть тебе емоційно, наснажують тебе, то ти перевертаєш гори, і робиш цю велику справу, і ти стаєш цікавим - не тільки для себе, а для цілого світу. 

Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу.

Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматиз­мом і ліричністю. Серед відомих балад Івана Драча виділяється «Бала­да про соняшник».

У «Баладі про соняшник» немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору не­звичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде «на велосипеді, обминаючи хмари у небі...». Соняшник глибоко вражений видови­щем і просить покатати його.

На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показу­ють, що балада має прихований зміст:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Зазирнувши «вглиб рядків», розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичай­ність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієн­тована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідува­ти її закони.

Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшни­ка, який вважається невід’ємною складовою частиною національ­ної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеть­ся саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб виражен­ня українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор «Балади про соняшник».

«Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболю­ють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима До сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно», — пише Іван Драч.

Цей поет був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шу­кав нових масштабів художнього мислення. Будучи сином двадця­того століття, в якому людина подолала космічний простір, але, можливо, втратила відчуття органічності свого буття, свого єднання з природою, втратила насолоду від свіжоспеченого хліба, від зробле­ної праці, від любові до людей, Драч повертає своєму читачеві красу життя в усій його багатобарвності.

Поет естетизує слово, насолоджуючись його звучанням, красою його внутрішньої структури. В українській поезії він є продовжува­чем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена енергетичною активністю «повстанців сонця» — проту­беранців серця. Сонце стає його символом, сонце і серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча:

Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,

У вмінні всюди диво світу світлом

Осяяти: потужним світлом серця.

Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається і знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.

 «Балада про соняшник» — справді незвичайний твір, якому притаманні елементи баладної фантастики, зокрема олюднення сон­ця й соняшника, приземлення їх, особливий ліричний драматизм, коли соняшник переживає справжнє потрясіння. Та основний зміст твору, справжня його мистецька сила сформульована в останніх рядках, надаючи твору характеру притчевості. Це справді притча про красу і силу поезії:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Отже, сонце і соняшник нероздільні, тому що людина, яка від­крила для себе поезію, вже ніколи не втратить відчуття зачудованості нею, красою поетичного вислову, поетичної метафори, як не втра­тить вона і вміння «сонячно* відчувати красу життя.

Павло Тичина дав таку оцінку твору: «Цей твір цікавий... По-перше, тема обдарованості й таланту подана цілком по-новому... По-друге: розв’язання теми цілком своє, а не традиційне... По-третє: колір сонця у поета оранжевий, тобто жовтогарячий. Це, як мені здається, цілком відповідає характерові творчого сприймання світ­ла українським народом...»

Сонце у Івана Драча їде не на колісниці, а на велосипеді. Та­ким чином поет ніби віддає данину сучасності та, з другого боку, робить світило буденним у свої величі, доступним для кожного, навіть звичайного соняшника.

«Баладу про соняшник» І. Драч прокоментував так: «Це з тих віршів-таємниць, про які не знаєш, як вони народжуються, але коли вони вже в сповиточку лежать на білому папері, тоді їм і сам дивуєшся і тоді знову віриш, що ти щось можеш».

З подиву від величності і чарівності світу зростає мистецький талант, він може сягати зір, але закорінений у рідну землю — такий зміст цієї балади-притчі.

Цікавою для всіх нас є «Дума про вчителя»:

Нема жахливішої роботи, ніж учительська,

Нема виснажливішої роботи від учительської.

Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

Де серце рветься в шепоті і чаді.

Але нема щасливішої долі,

Коли Людина з Твоїх рук, Учителю,

Іде у світ – на краплю світ людніє.

Осмиліть творчість цього поета, тому що Іван Драч —непересічна постать не тільки в українській, але й у світовій літературі.

Джерела:ІВАН ДРАЧ НЕЗВИЧАЙНИЙ ДИВОСВІТ ОБРАЗІВ І. ДРАЧА («Балада про соняшник») - 11 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО

http://uateka.com/uk/news/9