"Тіні забутих предків" — український шедевр, який увійшов в програму Гарварду

 "Тіні забутих предків" — цей фільм увійшов у двадцятку кращих картин світу всіх країн і народів.

Нещодавно Гарвардський університет включив його до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Не можна назвати себе експертом кіно, якщо людина не бачила "Тіні забутих предків" – стрічку, якою захоплювалися Мартін Скорсезе та Федеріко Фелліні.

Фільм знімали 1,5 року, значно довше ніж планували. Параджанов не хотів поспішати та ігнорував численні догани за повільні зйомки.

Робив як відчував: коли вже був затверджений увесь акторський склад, в останню мить забрав головну роль у російського актора Геннадія Юхтіна й передав її Іванові Миколайчуку.

За спиною перешіптувались – цьому студенту всього 23 роки, і це взагалі його перша робота в кіно. Параджанов не зважав. Він готував шедевр.

Тож якщо потрібно було перезняти якусь сцену декілька разів, так і робили, і байдуже, що до місця зйомок потрібно було пробиратись десятки кілометрів через карпатські хащі.

Режисер розумів, якщо він не відчуватиме гуцулів – стрічка не вийде. Тому навідувався на весілля й похорони, ходив на полонини до вівчарів і єдиний з усієї знімальної групи жив не в готелі, а у звичайній гуцульській сім'ї – як сам він казав біля джерела натхнення.

Параджанов не допускав фальші. Замість статистів – справжні гуцули у своєму одязі. Народна музика й закадрові голоси теж у їхньому виконанні.

Інший режисер уже давно запросив би професійних співаків з Києва, але Параджанов садив на літак найбільш голосистих жителів Карпат і особисто допомагав заносити в салон літака триметрові трембіти.

Першими змонтований фільм побачили cамі гуцули 24-го серпня 1965 року. До сільського клубу запросили всіх акторів масовки. Для кожної жінки Параджанов привіз по квітчастій хустці.

Офіційна презентація в київському кінотеатрі "Україна" пройшла зі скандалом. На сцену піднялись Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл та виступили проти арештів серед інтелігенції.

Після такого стрічку фактично було заборонено до показу. А невдовзі вірменину приписали український буржуазний націоналізм. Утім, за кордоном стрічка зробила справжній фурор і зібрала 28 міжнародних відзнак.

http://ukrainemiroff.com/showNews/124