Чому нас кидають ті, кому ми допомагали у важкі часи?

 

Так буває: допомагали ви людині. Рятували її в найтемніший і безпросвітний час її життя. Може, вона переживала втрату або важку хворобу, може, її позбавили майна, посади, вигнали звідкись, може, вона опинилася в боргах і в принизливій бідності. І, якби не ви, загинула би. Або так і залишилася б на дні…

А потім ви людину врятували і підтримали. Весь важкий період ви були поруч. Людина піднялася на ноги, видужала, положення її покращилося, гроші з’явилися… І вона вийшлазі стосунків. Пішла від вас. Або стала уникати спілкування. “Вернути ніс”, як в народі кажуть. Якщо ви телефонуєте або пишете – неохоче відповідає. Або не відповідає зовсім. А може і зовсім зробити вигляд на вулиці, що вас не помітила. Стосунки охололи і випарувалися. І ви ламаєте голову, переживаєте: що сталося? Адже ви ж рятували людину, вилікували від бід і страждань!

А ось що трапилося: ви були ліками. Бинтами і ватою для лікування рани. Таблетками для знеболювання. Людина вами лікувалася, ось в чому справа. А коли одужала, – викинула і бинти, і непотрібні таблетки. Тепер вони нагадують про погане, а кому хочеться згадувати про погане? Ви нагадуєте людині про поганому періоді лих і принижень. І у вас тепер немає ніякої необхідності, все ж уже добре.

Охолодження настає через дві причини: в вас немає більше користі. Користі немає. Як в ліках після одужання. І друге: ви нагадуєте про поганий часу і знижуєте самооцінку своїм виглядом. У пам’яті такої людини ви пов’язані з поганими подіями. Так одужавший пацієнт психіатра або венеролога переходить на іншу сторону вулиці при зустрічі з лікарем – щоб не вітатися…

Так чинять не дуже благородні і порядні люди. Люди, які схильні використовувати інших, коли їм потрібні ліки, притулок і допомога. Якщо людина дистанціюється, – ну що ж, хоча б причина зрозуміла. І зрозуміло, чому вона опинився тоді в скрутному становищі. І чому крім вас їй ніхто не хотів допомагати. Тепер і ви не хочете. Вона обділила насамперед себе. А вас винагородить саме життя. Занадто засмучуватися не варто…

^{Автор: Ганна Кір’янова}