Все почалося спекотного літа, коли вродливий юнак, обдарований поет-початківець приїхав до Києва. Друзі допомогли влаштуватися вчителем української мови та літератури.
У колишнього гімназиста не було житла, Максим сподівався заквартирувати у друга Івана Очкуренка.
Саме тоді доля втрутилася в життя. Івана вдома не було, двері Максимові відчинила його дружина Катерина й попросила зачекати у вітальні. Нудьгуючи, Максим сів за фортеп’яно в кутку кімнати.
Як заграв улюблену “Ой одна я, одна, та й у батенька була”, до кімнати ввійшла Катерина й стиха заспівала. Саме в цей момент між ними проскочила іскра.
Рильський замешкав в земляка. Вчителював у Трудовій гімназії, а коли повертався додому, Катерина частувала його борщем. Жінка, старша на дев’ять років, опікувалася Максимом, наче рідним. Він грав на фортеп’яно, вона співала. Ці душевні надвечір’я зріднили їх. Вона закохалася до нестями у красеня Рильського, ерудита з витонченими манерами.
Спершу зраджений друг чинив закоханим усілякі перешкоди, не давав залишатися наодинці. Згодом шантажував сином: мовляв, забере в матері дитину.
Максимові та Катерині навіть довелося викрасти шестирічного Жоржа. Вони якийсь час переховувалися у її подруги. Там Рильський освідчився Катерині. Закохані жили душа в душу. Дружина стала другом, порадником, першим читачем і першим критиком більшості поезій Рильського.
***
Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Рильський Тадеуш-Томаш-Збіґнєв Розеславович, був сином поміщика Розеслава-Карла-Теодора-Яна Теодоровича Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем базиліянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив хлопця, а також решту засуджених на смерть поляків та євреїв).
Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна Чуприна походила з простих селян, а син польського шляхтича і російської княжни Тадеуш Рильський одружився з нею другим шлюбом не лише з любові, а й з ідеологічних переконань, адже сам він був хлопоманом і зближався з простим народом усіма способами. Дід володів чималими маєтками на нинішній Житомирщині. Після смерті Тадея Розеславовича сім’я перебралася в родовий маєток Романівку, але коли настав час іти до школи, Максима відвезли назад у Київ. Навчався він у приватній гімназії Володимира Науменка, а жив у батькових друзів — переважно в Миколи Лисенка та в Олександра Русова. Не дивно, що Максим чудово грав на піаніно, знався на музиці, рано почав писати вірші, у 12 років уже друкувався, а в п’ятнадцять вийшла його перша збірка «На білих островах» (1910). Інші про таке могли хіба мріяти: сидиш за партою, а в шкільній бібліотеці твоя книжка стоїть на полиці.
Змалку познайомився з етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, які справили на нього великий вплив. Після приватної гімназії Науменка Рильський у 1915–1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.
Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926).
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».
Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», «Більшовик», Київ, ч.216, 23 вересня 1923). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі.
Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.
Після ув’язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів.
Через зв’язки з колишніми неокласиками, у 1938 році поета звинуватили у “буржуазному націоналістичному підпіллі”. За розпорядженням НКВС поета мали розстріляти – нарком внутрішніх справ республіки Олександр Успенський планував його знищити, а не просто арештувати. Але врятувала Рильського “Пісня про Сталіна”, яку він навмисно написав разом з композитором Левком Ревуцьким у 1935-му році (на цьому наполіг Андрій Хвиля, заступник наркома освіти).
Його врятував перший секретар Компартії України Микита Хрущов, особисто зателефонувавши Йосипу Сталіну: “Товаришу Сталіне, як можна арештувати поета, який написав “Пісню про Сталіна”? Її співає вся Україна, народ вас не зрозуміє, якщо Рильського знищать”.
Диктатор хвилину помовчав і відповів: “Перекажіть тому дурню Успенському, щоб він у ці справи не втручався”. Це було останнім словом: “розстріляти чи помилувати”.
У роки Другої світової війни Рильський відродився та пробудив в українців національну свідомість, жагу до боротьби за Україну. Патріотичні поеми “Слово про рідну матір”, “Жага” і “Неопалима купина” відновили історичну пам’ять народу, нагадали про його коріння.
Після завершення війни радянська влада цькувала поета за його щирість та відвертість, заборонила друкувати твори. Зокрема, початком жовтня 1947 “Радянська Україна ” друкує статтю «Про націоналістичні помилки М.Рильського», Рильський винуватиться у «буржуазному об’єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології.»
Лише у 1957 році, після розвінчання культу Сталіна, тягар з поета зняли.
У радянську добу Рильський написав тридцять п’ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944–1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було при
Протягом 1948–1958 рр. М. Рильський редагував українські народні ліричні пісні, які вийшли у видавництві «Музична Україна» окремим друком та мали великий тираж, адже вони користувалися попитом у шанувальників української пісні, видань якої було недостатньо. З 1957 по 1964 роки Максим Тадейович – перший головний редактор журналу «Народна творчість та етнографія», з 1957 р. журнал видавався саме з такою назвою та висвітлював питання словесної, музичної і пісенної народної творчості (фольклор), розглядав аспекти розвитку хореографічного та образотворчого мистецтва, народного побуту, театральної і кінематографічної самодіяльності. Часопис ілюструвався репродукціями зразків народного мистецтва і в роки головування М. Рильського мав величезний наклад – понад 12000 примірників.
Вірші Рильського, перекладалися багатьма іноземними мовами, відіграли вагому роль у розвитку української поезії та сучасної світової літератури, музичного мистецтва. Шедеври поетичного слова М. Рильського стали основою романсів, хорів, монологів, опер тощо. Маючи хист до написання лібрето, М. Рильський підготував текст до опери В. Золотарьова «Хвесько Андибер», зробив український переклад опери П. Чайковського «Євгеній Онегін», здійснив велику роботу з літературного редагування опер М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), кантат К. Стеценка «Єднаймося», «Шевченкові» тощо.
Синтез музичного мистецтва і поезії становив особливу рису творчого стилю Рильського, який проніс через все життя захоплення українською мовою, народною піснею, музичним мистецтвом, маючи природний талант музикування та глибоке розуміння мистецьких явищ.
Помер Максим Тадейович Рильський – український поет, перекладач,публіцист, громадський діяч, академік АН України – 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.
Вшанування пам’яті
У 1965 році на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, на якій він жив і працював у 1951–1964 рр. (кол. вул. Радянська). Поруч з цією вулицею розташовано Голосіївський парк, у 1964 році також названий на честь Максима Рильського. У2003 році біля центрального входу до парку було відкрито пам’ятник поету (автори — скульптор П. Остапенко та архітекторО. Стукалов). У будинку, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 р. працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзовий бюст М. Рильського (скульптор — О. Ковальов). У 1972 році Постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за кращий художній переклад.
https://ukrainianpeople.us/%d0%bc%d0%b0%d0%ba%d1%81%d0%b8%d0%bc-%d1%80%d0%b8%d0%bb%d1%8c%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%bf%d0%be%d0%b5%d1%82-%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%96-%d1%89%d0%b5%d0%b4%d1%80/
Немає коментарів:
Дописати коментар