Богдан Ступка: астральний феномен української культури (слово на пошану
пам'яті Майстра)
Одні називали його «генієм», другі –
«великим», а він віджартовувався: «1 метр 78 сантиметрів». Крім указаних
нагород, він ще й був лауреатом Міжнародної театральної премії К.
Станіславського, академіком Академії мистецтв України, художнім керівником Національного
театру імені Івана Франка. «Творчість – це самотність бігуна на довгій
дистанції», - любив повторювати Богдан Сильвестрович – і сам одинокий бігун в
українському художньому просторі.
Афоризми Богдана Ступки
Гординя – це найбільший гріх. Але кожен хоче пахнути фіалкою. Тоді починається задирання носа. Від
цього користі ніякої.
Прощаю все. Це прийшло з часом. Дехто старіє і ще дурніший стає, а хтось –
навпаки. Відношу себе до тих, що мудріші. Якісь негаразди, конфлікти на сцені,
з режисером чи партнером – іду до нашого замдиректора Данила Даниловича
Федоряченка. Йому зараз 91-й. Він підтримує, каже: "Так, так". І в
самому розпалі закінчує: "Прости йому". Простити – набагато краще,
ніж когось покарати.
Творчість – це сумнів. Його нема – нема
прогресу. Те саме в економіці, усюди. Треба
сумніватися, зможу це зробити чи ні. Коли сам до чогось приходиш – будеш
гордий, що зробив це сам, а не за ручку тебе привели. "Тут стань, тут так
ручку витягни, тут так говори" – це вже ремесло, а не творчість.
Маєш знання – мусиш ними поділитися. А не товкти інших своєю зверхністю.
Якщо ти такий розумний, допоможи ще комусь зрозуміти щось у цьому житті.
У дитинстві, коли шматок хліба випадково падав на підлогу, піднімав, обдмухував його і клав назад
стіл. Так учила бабуся. Це святі елементарні речі. Таке ставлення збереглося по
цей день.
Чому предметом мистецтва завжди є
людина? Бо вона так і нерозгадана. Російський поет
Євгеній Винокуров написав: "Мир разложил на части Пикассо. Слеза стекает.
Разложи, попробуй". Хімічний склад можна розкласти, але чому вона капнула?
Треба навчитися прощати, щоб створити і зберегти сім'ю.
Конфлікти супроводжують кожну сім'ю. На них розлучаються, а потім лікті кусають усе життя, чого
розлучилися. Із віком входиш в інші поняття й розуміння. Стаєш ближче духовно,
по-людськи. У шлюбі треба вміти вчасно приголубити, погладити, поцілувати. Тоді
розумієш, що в тебе є її підтримка, а в неї – твоя.
Коли був молодий, міг надутися, не розмовляти, сварилися. Жінка підійде і скаже: "Іди пообідай, що ти на голодний шлунок дуєшся. А потім дуйся скільки хочеш". І вона мене
цим брала, бо дуже швидко відходила.
За матеріалами: ukrinform.ua, poglyad.te.ua
Фото: dumskaya.net
Немає коментарів:
Дописати коментар